Законопроєкт №14387 на перший погляд містить добрий намір: зробити оплату праці в публічному секторі прозорою та справедливою. Але як зазначає суддя-спікер Північного апеляційного господарського суду та член Ради суддів України Марина Барсук: втручання в винагороду суддів — це пряме порушення Конституції.
“Судді не держслужбовці, а носії судової влади, і їхня незалежність гарантована не для привілеїв, а для захисту прав громадян від свавілля”
Так, є проблема: держава не витягує в сьогоднішніх умовах, а люди виживають на мінімальні зарплати. Але рішення не в тому, щоб зробити суддівство непривабливим для талановитих юристів.
Кадровий потенціал і мотивація
“Апарат та патронатна служба суду — це інтелектуальний двигун системи. Це люди, які роками працюють за мізерні зарплати з однією мотивацією: пройти конкурс і стати суддею”.
За словами судді-спікера, новий законопроєкт вбиває мотивацію найкращих кадрів, які знають систему зсередини краще за будь-кого.
Навіщо помічнику роками вчитися і проходити складні відбори, якщо на фініші його чекає фінансовий ліміт, який не покриває ризиків професії?
Суддя як людина
“У суспільній свідомості суддя — це радше функція, аніж людина. Але під мантією — жива людина, яка, як і мільйони українців, може зіткнутися з розділеною родиною через війну”.
Марина Барсук згадує, що на початку 2023 року рішення РНБО, президентський указ і урядова постанова закрили кордони для широкого кола посадовців. На практиці цей крок прирівняв невійськовозобов’язаних жінок-суддів до чоловіків призовного віку.
Рада суддів намагалася змінити ситуацію, готувалися відповідні зміни. Деякі судді не чекали — подавали у відставку, щоб побачити рідних. Згодом правила перетину кордону оновили, але виняток для суддів не зробили. У серпні 2025 року з-під заборони вивели жінок-депутатів місцевих рад, але не жінок-суддів, попри наявність механізму таких змін.
Позиція З’їзду суддів України
З’їзд суддів України звернувся до Верховної Ради з ініціативою відновити передбачений законом підхід до визначення суддівської винагороди.
Йдеться про прозору формулу:
- 50 прожиткових мінімумів — для місцевих судів
- 60 — для апеляційних і вищих спеціалізованих
- 75 — для Верховного Суду
“Мова не про привілеї, а про припинення практики «ручного» встановлення винагороди через бюджетні рішення, які фактично скасовують базові закони”.
Як наголошує Марина Барсук, дискусія довкола законопроєктів №14387 та №13467 виходить за межі питання оплати праці й стосується базового принципу — збереження реальної незалежності судової влади.
Спроба уніфікувати підходи та встановити фінансові обмеження для суддів у поточних умовах виглядає як технічне рішення, але, за її словами, фактично означає втручання в винагороду суддів, що є прямим порушенням Конституції.
“Водночас це впливає не лише на систему в цілому, а й на людей у ній. Новий законопроєкт вбиває мотивацію найкращих кадрів, які роками рухаються до професії судді”.
Окремо підкреслюється і зміна підходу до визначення винагороди: коли вона залежить від бюджетних рішень, це перетворюється на практику “ручного” встановлення винагороди, що підриває саму природу незалежності судової влади.
У підсумку Марина Барсук зазначає, що йдеться не лише про фінансові параметри, а про здатність держави зберегти баланс влад, забезпечити стабільність судової системи та гарантувати передбачувані правила для суспільства.
Перевантажені суди і пошук рішень
Суддя звертає увагу на одну з ключових проблем української судової системи — хронічний кадровий дефіцит в апаратах судів. Йдеться не про поодинокі випадки, а про тисячі незаповнених посад по всій країні. Про незламність українського правосуддя і раніше суддя зазначала і перед міжнародною спільнотою.
«Насправді часто проблема не в тому, що хтось нічого не робить, а в тому, що одна людина змушена тягнути роботу за двох або трьох», — зазначає Марина Барсук.
За її словами, у багатьох судах замість повноцінної команди працює кілька працівників апарату, які змушені одночасно виконувати функції, що за нормальних умов були б розподілені між різними спеціалістами. Один і той самий працівник реєструє кореспонденцію, приймає та оформлює справи, готує матеріали для передачі судді або в інші інстанції, надсилає повістки та процесуальні документи, а також пояснює процедури сторонам процесу.
У такому режимі, наголошує суддя-спікер, неминуче страждають і швидкість, і якість роботи. Кожна додаткова функція означає понаднормове навантаження та зростання ризику помилок. Навіть якщо суддя ухвалює рішення в межах передбаченого законом строку, дефіцит працівників апарату може призводити до затримок на інших етапах — під час підготовки матеріалів, організації засідань або оформлення процесуальних документів.
До цього додаються й зовнішні чинники — перебої з електропостачанням, інтернетом і теплом. Проте, на відміну від багатьох інших установ чи підприємств, суди мають обмежені можливості для переходу на віддалений формат роботи.
Саме в цьому контексті — перевантаженості судів, кадрового дефіциту та обмежених ресурсів — дедалі частіше з’являються дискусії про можливість використання технологічних рішень, щоб розвантажити суди та прискорити розгляд адміністративних справ. Новий підхід передбачає запуск так званого AI-суду або електронного суду, про це заявив Міністр Цифрової трансформації Михайло Федоров.
Нещодавно, суддя-спікер Північного апеляційного господарського суду Марина Барсук у своєму блозі для “Української правди” , проаналізувала що насправді відбувається на перетині ШІ та правосуддя — і чому цей напрям потребує особливої обережності.
«Одні вважають, що ШІ позбавить нас “людського фактора” і скоротить строки розгляду справ. Інші – що він замінить суддів і перетворить правосуддя на дегуманізований “чорний ящик”. Як завжди, істина посередині».
Вона акцентує, що людський контроль і відповідальність мають залишатися ключовими та не можуть бути замінені алгоритмами — при тому, що за умов надмірного навантаження виникає спокуса побачити в ШІ “заміну” судді.
«Щойно центр прийняття рішень зміститься до алгоритму, під загрозою опиниться не лише доля окремої людини, а й фундамент незалежності судової гілки влади. Адже судовий процес – це живий процес змагання, у якому кожна сторона повинна бути впевненою, що рішення ухвалює мисляча людина, а не алгоритм».
У доповіді ООН підкреслюється, що штучний інтелект здатний не лише оптимізувати роботу судів, а й реально розширити доступ до правосуддя, особливо для вразливих груп громадян. Водночас Спеціальна доповідачка наголошує: позитивні приклади не скасовують суттєвих ризиків. За її висновками, людський контроль залишається ключовою умовою безпечного та легітимного впровадження ШІ в судочинстві. В Україні вже є окремі напрацювання у допоміжному використанні алгоритмів — через ЄСІТС та електронний документообіг. Проте суддя ПАГС зазначає:
«Хоча Україна і приєдналася до Рамкової конвенції, національних норм правового регулювання ми досі не маємо» Тим часом технології розвиваються швидко, і вже трапляються випадки, коли учасники процесу подають пояснення, клопотання чи докази, згенеровані ШІ.
Суддя-спікер підсумовує, що ключова рекомендація ООН полягає в тому, що відповідальність має нести сама судова влада, не уряд, не ІТ-компанії. Саме судді повинні очолити процес встановлення меж застосування алгоритмів, оскільки це безпосередньо стосується доступу людини до правосуддя та незалежності судової гілки влади.
